пʼятниця, 26 вересня 2014 р.

Іменини міста Ужгорода.

     Ужгород -  місто історичне, де кожен камінь дихає історією. Тут знято цілий ряд
історичних фільмів, бо наш центр -
це суцільна декорація, причому реальна,
жива. У ньому досі незримо присутні
десятки поколінь, котрі тут жили, любили
і страждали. Для ужгородців Ужгород є
найкращим містом у світі, де кожен має свою
історію стосунків з рідним містом.
      Порівняно з іншими подібними містами,
пам'яток в Ужгороді небагато. Якщо не зважати, що майже кожен будинок у центрі є справжньою пам'яткою. Не тільки архітектура застигла у камені, це і застигла у камені історія. Ходячи Ужгородом, гостро відчуваєш це. Кожен будинок має своє обличчя. Змішалися практично усі стилі. Переходячи з однієї вулиці на іншу, якось непомітно потрапляєш з однієї епохи у наступну.
     Ужгород разом зі своїми визначними  пам'ятками вражає всіх своєю красою і неповторністю.
       Тому, сьогодні 26 вересня, до Дня славного міста Ужгорода у стінах нашої бібліотеки проведено історико - краєзнавчу подорож "Історія міста, вкарбована в камінь". Визначними місцями Ужгорода мандрували учні 1 класу  ЗОШ №12 з вчителькою Костьо В.М.  Бібліотекарі  розповіли про архітектурні споруди, а діти розповідали про улюблені місця відпочинку у рідному місті.А  також була оформлена книжкова виставка "З Днем народження, Ужгороде". Завідуюча бібліотеки Форкуца М. М. привітала малечу з Днем міста та побажала їм виростати достойними громадянами.
 
 
 







 
 
 
 
 
 







 
 

 
 
 
 

середа, 24 вересня 2014 р.

Вітання з Всеукраїнським днем бібліотек!!!




 Сердечно вітаєм Вас з професійним святом - Днем Бібліотек!У цей святковий день бажаєм всім користувачам і читачам бібліотек, нашим друзям - письменникам, видавцям, книжковим розповсюджувачам святкового настрою. Бібліотеки виконують в суспільстві високу місію - вони забезпечують доступ до знань, розвивають культуру. Треба згадати в цей день про великих трударів бібліотек, про тих, хто вірно служить своїй країні на ниві культури та освіти.
Професія бібліотекаря була і залишається однією з найбільш затребуваних суспільством. Недарма ваша терпляча, безкорисна, державної ваги робота викликає глибоку повагу і захоплення.
Нехай це свято принесе у Ваш колектив гордість за свою професію, прагнення до творчості, дух взаєморозуміння з читачами та колегами.
Від усієї душі бажаєм Бібліотекам і надалі залишатися теплим вогнищем культури і наснаги, щастя, добра і процвітання. Колегам бажаєм міцного здоров'я, невичерпного оптимізму, миру і благополуччя!
Величезне спасибі Вам, дорогі друзі!


В день свята Всевишнього стану благати

Щоб слав, книгарі, вам достойну зарплату

Щоб дав вам сердечним побільше часу

Побачити сонця і неба красу.

Щоб завжди усміхнені йшли на роботу

Щоб вас не тривожили зайві турботи

Хай Бог посилає достаток у дім

Бо то не для вас огороди і хлів.

Нехай пощадить ваші руки й серця

Й пошле вам надію й любов без кінця

А ще додаєм до свого побажання

Щире й сердечне найкраще  вітання.

 
 
Коли відлітають лелеки

У теплі, далекі країни

Святкують День бібліотеки.

Шановні колеги мої

І скромні, і добрі, і щирі,

Відкриті серця для людей

Бажаю вам щастя і миру,

І здійснення творчих ідей.

 

Всеукраїнський день бібліотек.

 
"Знайди своє майбутнє в бібліотеці"
 
 
 
30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек, свято загальнонародне,– свято усіх громадян, усього українського суспільства, бо через бібліотеки на різних етапах життя проходить все населення країни. Це свято численної категорії працівників культури – бібліотекарів, тих, хто зберігає і передає нащадкам найдорожче, що накопичило людство – інтелектуальний доробок, хто професійно виконує свої обов'язки і відкриває читачам красу і силу слова, несе їм “розумне, добре, вічне” – книгу. Адже бібліотеки є єдиною надійною і незнищенною пам’яттю людського роду.


    Бібліотека… .Древня і вічно юна оселя людського розуму, це цілий світ відкритий кожному, хто любить книгу. Бібліотека – це величезний книжковий храм, джерело ідей, скарбниця думки, що освітлює нам стежку у майбутнє. Ряди книжкових полиць зберігають знання і віковий досвід людства, все життя всесвіту збережено тут.
    Віками книги збирають людську мудрість. Книги стали для нас такою ж необхідністю як земля, чисте небо над головою, як хліб насущний на столі. Важко навіть уявити, як би розвивалася культура планети Земля, коли б не було винайдено книгу.
    Бібліотека – це не тільки сховище літератури, це – цілий світ, відкритий кожному, хто любить книгу. Коли ми говоримо слово “бібліотека”, то уявляємо собі духовне місце, куди можна завжди прийти, де зустрінеш бібліотекаря - людину, яка рада допомогти у пошуках істини, підібрати необхідні книги, дати пораду. Бібліотека для багатьох людей частка їхнього життя.
Бібліотека – море книг,
Бібліотека – храм науки...
Переступайте наш поріг,
Беріть скарби нетлінні в руки!
Вони – це згусток давнини,
Вони – це всіх епох розмова.
Вони прийшли із давнини,
Як наша виспівана мова.
 
Для мене книга – світло дня,
Бібліотека – зорі ночі,
Моя сім’я, моя рідня,
Мій розум, серце моє, очі.
Без неї я не проживу,
          Вже як без вирію лелека...
          Я і крізь вічність оживу
             В отім святім – бібліотека.
 
                                 Легенда про бібліотекаря.
          Було у батька три сини. Перед смертю він по­дарував кожному по книзі і звелів розпорядити­ся подарунком як хто захоче і, розпорядившись, посадити на могилі батька по жолудю. Поховали батька. Як він сказав, так і зро­били. Старший син продав свою книгу і купив щось потрібне для господарства. Середній по­ставив на видне місце, як пам'ять про батька. А молодший взяв свою і пішов до людей. Куди б він не заходив, в кожній хаті давав почита­ти батькову книжку або читав і розповідав сам. І люди були дуже вдячні юнакові, годували його, давали притулок на ніч. А коли бували в його селі, то обов'язково відвідували могилу батька і дякували за хорошого сина, який за допомогою розумної книги подарував їм багато гарних думок, зробив добрішими їхні серця.
         Пройшов час. Жолудь старшого сина згнив і пропав, середнього сина – дав кволий росток, який пожовтів і засох. А із жолудя молодшого сина почав рости молодий дубок, який перегнав берізки і сосни і пішов угору, розкинув назустріч небу і хмарам свої могутні гілки.
         Багато весен і зим сплило по річці часу. Люди забули імена синів того чоловіка. Але мудре насіння знань із батьківської книги дало міцні ростки. Ті знання передавалися із покоління в покоління, збагачувалися новими. Давно змінилось одне покоління іншим, і тільки вічно­зеленим залишається той дуб, підпирає гілками небо, грізно сперечається з блискавками.
         Така легенда – легенда про юнака-бібліотекаря, який приніс людям знання. Його справа стала безсмертною.


       Хтось із мудрих сказав: «Бібліотекар – це не професія, а стан душі». Для кожної освіченої людини бібліотекар — це, насамперед, творча особистість, яка безкорисливо, щедро, з повною віддачею служить суспільству, читачеві.
 





понеділок, 22 вересня 2014 р.

Вірші про Ужгород.


Uzh prapor.jpg
                                                                                       





       
 
 
 
 
 
Ужгород

Мереживо вуличок тихих
Колись Корятович зіткав,
Князь Лаборець замкове місто
На Підградській горі збудував.
Миром і мудрістю віє
Сотні років Жупанат,
Ворогів, дипломатів і друзів
Збирав він не раз під свій дах.
Мінялись закони і влади,
А ти розроставсь вдоль і вшир,
Ожив і заквіт лівий берег,
Де самотністю зяяв пустир.
Ужгород рідний, найкращий.
Ти - казка з казок, місто мрій.
Ти - пісня моя колискова,
Рай сподівання й надій!!!


        Ужгороду

Так час біжить,
Вже сакура цвіте!
Рожевим теплим снігом душу зігріває.
День, два...
Й краса оця до ніг твоїх впаде,
І зразу сумно так стає,
Неначе щось у Вічність відлітає.
                         
                                   В. Матола
                          


Серце Ужгорода і моє.

Тікає світу час,
А пісок його опадає в Ужгороді
  золотавими світанками.
Тут легко стати філософом,
Де стіни ховають історію
 Під пилу серпанками.
Над дахом 16-поверхівки
 Є ще одне місто,
 Ужгород сакральний,
Де мешканців долі, мрії, утіхи
 Зберігаються, як у банку
.Пульсує срібна артерія
Між кострубатими острівцями
І гострими крилами чайок в’ється
 І стрілки ужгородських вулиць хризантеми
Усі ведуть до його таємного серця.
                         Анна Андрашко, 14 років

 
РІДНЕ МІСТО МОЄ

Я горджусь народженням у місті,
Що пульсує тисячу вже літ!
Ужгород в карпатському намисті —
Вкраплена перлина в диво — світ!!!

Струни міста літом і зимою
Грають сонцем. Снігом чи дощем...
Замок в золоті осінньою порою
В тайнах часу брязкає ключем...

Корзо шпацери приймає молодіжні,
В каву напускає тумани...
Слухає співбесіди одвічні:
«Молодь не така, як ми були!»

Ніжно весни в місті будять мрії,
Цвітом сакури всміхається в вікно;
Понад Уж виманюють надії,
Щоб вплести їх в романтичне тло.

Дзвони храмів котять хвилю віри;
Божі янголи торкаються людей...
А церковні благодатні співи
В небо відпускає соловей.

Я горджусь народженням у місті,
Що є сивим. Й вічно молодим!
І нехай в своїм з Карпат намисті
Буде Ужгород навіки осяйним!
                           
                                  В.Шершун                   
 
 
У краю Карпатському над Ужем
кочовому ворогу на зло
горде місто воїном і мужем
із душі слов’янської зросло.

Заплелось весняне буйноквіття
в грізні мури, в спомини старі,
і стоять спресовані століття
на зеленій Замковій горі.

В тиші парку і в музейній тиші
вчує той, хто не шукає сну,
як тече історія і дише
у сучасність нашу голосну.

Моє древнє праслов’янське місто,
ти росло наперекір вітрам.
В твою душу смерть хотіла влізти,
але ти здіймало в небо храм.

Але місто — то не тільки мури,
і коли натомить сіра путь,
рідні липи, рідні вже сакури
нас весняним цвітом обдадуть
                               
                        Петро Скунць
Мініатюри
Ужг. замок.jpg



Юрій Шип
УЖГОРОДСЬКИЙ ОМОФОР

На горі священній
Хресний омофор:
В Ужгороді древнім
Величний Собор...
Височить Знамено.
Богочоловік
Подає щоденно
Світу з нього лік.
Він — жива Надія,
Віра християн,
Зцілення від змія —
П’ять Христових Ран,
Клич любові Бога,
Вічності єлей,
Істинна дорога
Для усіх людей...
Хто бере на себе
Сам Його Хреста,
Жде того у небі
Красота свята.
(Як сурмач — Архангел
Гучно засурмить...),
І нова настане настане
Воскресіння (!) мить.
І життя, і силу
Бог нетлінну дасть...
Господи, помилуй,
Хрань нас від нещасть.
Древо найсвятіше —
Твій, Владико, Хрест.
Вилікуй Ним грішне
Житіє... з небес.
Злоби побідитель
Ти на Нім Єси —
Людям відкупитель
Вічної краси:
Для сліпих — прозріння,
Світла й правди перст...
Джерело спасіння —
Господи, Твій Хрест!
Мініатюри
Собор.jpeg Собор.jpg


Ласло Балла
УЖГОРОД. ЗАХІД СОНЦЯ

Може, тут Альпи зійшлись ненароком?
Хмара похмура над замком високим...
Сонце крізь неї прорвалось гаряче,
Малесенька ватра вівчарська неначе.

На верховині, ламаючи тіні,
Тремтить боязке, невиразне проміння
І розчиняється в синій оселі,
Мов нетривкі золоті акварелі.

Уж тепер тихий, темний, відвертий.
При березі стали розтріпані верби.
Будується дім і сумує сьогодні:
Гадає, чи теплі в людини долоні.

Заграють вогні, і відразу, здається,
Тепло розіллється від серця до серця,
І тіні сховаються почорнілі —
Засне упокорене дзеркало хвилі.

...Кажуть: ніде і ні в якому краї
заходу сонця такого немає.
Я знаю і це відчуваю незмінно,
Бо тут моя доля, моя батьківщина.
Мініатюри
Захід сонця.jpg Захід сонця на Ужі. Набережна.jpeg

 


Володимир Фединишинець

Експерементальна джазова мелодія зі звуком "Ж" на тему "Ужгород - Париж"

1.
Париж - не Ужгород.
Не Ужгород - Париж.
Яка ж прекрасна паралель облич!
Бо щось тут спільне є.
О, спільна ж буква "Же".
Притишено ясне мистецьке протеже.
Париж - не Ужгород.
Уж-город - не Париж.
Ой неповторна паралель облич!
І грати не полиш!
І звук цей не облиш!
Не загуби!
Труби!

2.
Ужгород - в центрі Європи
(Я виміряв. Не вірите? Тож перевірте,
Переміряйте, будь ласка!)
Це - мій Париж, мов у центрі світу.
Отже, я живу-таки у центрі свого Парижа
Зі своєю коханкою-парижанкою, -
У центрі Європи, у центрі світу!

3.
Гей же, Ужгород!
Ай же, Ужгород!
Отже, Ужгород!
Адже, Ужгород!
Той же, Ужгород!
Таж-бо, Ужгород!
Отже, Ужгород!
Гей же, Ужгород!

* * *
Мініатюри
Набережна 2 .jpeg Набережна.jpeg Вокзал.jpg Вулочками старого міста.jpeg


УЖГОРОД
Свинцеві хмари зависли
Низько.
Холод в квартирах, в очах перехожих –
Серце стисло.
Місто втрачає фарби –
Сірість.
Чашка гарячої кави –
Стає необхідністю.
Осклянілі лиця людей –
Манекени.
Плащ, парасоля, взуття –
Проблеми.
Корзо* ведмежий подих
Тисне...
Осінь
Висне.

        І. Гармасій



ЧОМУ Я УЖГОРОД ЛЮБЛЮ?


Чому я Ужгород люблю?
Мені він зустрічі дарує.
Вгамує відчай, і жалю
Здається більше не існує.

Немає холоду і сліз,
Страху немає і стиду.
І розпач, що у душу вліз,
У поцілунках відведу.

Затерпне і пропаде біль,
В обіймах твоїх заховаю.
Гіркі сльозинки — наче сіль,
У поцілунках позбираю.

А на обличчі, уві сні
Заграє посмішка вродлива.
І стане затишно мені,
Що ти на мить була щаслива.
05.06.2008 р



        
foto
              
      Ужгород
У сакур цвітінні і білі каштани
Поринуло місто в садах .
Це Ужгород милий, зелений,  коханий,
Це Ужгород в мріях і снах.

Ріка тихоплинна з двома берегами,
Що їх поєднали мости,
Та сяйво собору високе над нами -
Джерела краси й доброти.
 
Троянди червоні та щире зізнання
І лебедів зліт потайний...
Ці ночі безсоння та вічне кохання -
Це Ужгород мій чарівний.
 
                       Т. Кокрева



Закарпаття, золотом гаптоване
То біжать униз дерева, то вони
Кронами ласкаво пестять небо.
Закарпаття, золотом гаптоване,
Як не закохатися у тебе!

В бабиного літа ніжнім прядиві
Доли запишались і вершини.
В чорних перлах лози виноградові,
У коралях кущики шипшини.

Трави, першим заморозком сріблені,
Танучи, виблискують зірками.
Схили, у парчу ошатно прибрані,
Дивляться в озер гірських дзеркала.

Там, де ще не все оздобив повністю,
Шиє золотою тонко гладдю
Теплий жовтень, щедрий на коштовності.
Певно, закохався в Закарпаття.


А в Ужгороде сакуры цветут.


traven` :: А в Ужгороде сакуры цветут.
Их не тревожит ни политика, война, ни, даже, слёзы.
Весна пришла, а значит: только жизнь поможет справиться с тоской.
И никакие злостные потусторонние угрозы
Не справятся с такой невиданной и сильной красотой.

Их не волнует, что когда-то говорили на японском,
Они культурной нации, где уважают всех и вся.
И научились говорить: на русском и венгерском, румынском и словацком…
Но государственная «мова» в них всегда одна.

Не врите нам в глаза, что тут на Западе фашисты.
На Западе: свобода, культура и весна.
А мы в душе, конечно, пацифисты,
Пока не режет дерево бесстыжая рука!



Рідне місто моє

Я горджусь народженням у місті,
Що пульсує тисячу вже літ!
Ужгород в карпатському намисті -
Вкраплена перлина в диво - світ!!!

Струни міста літом і зимою
Грають сонцем. Снігом чи дощем...
Замок в золоті осінньою порою
В тайнах часу брязкає ключем...

Корзо шпацери приймає молодіжні,
В каву напускає тумани...
Слухає співбесіди одвічні:
"Молодь не така, як ми були!"

Ніжно весни в місті будять мрії,
Цвітом сакури всміхаються в вікно;
Понад Уж виманюють надії,
Щоб вплести їх в романтичне тло.

Дзвони храмів котять хвилю віри;
Божі янголи торкаються людей...
А церковні благодатні співи
В небо відпускає соловей.

Я горджусь народженням у місті,
Що є сивим . Й вічно молодим!
І нехай в своїм з Карпат намисті
Буде Ужгород навіки осяйним!

                     В. Шершун
 
  Ужгород
 
Давнє місто, там де Уж стрічає
Хвилі слави посеред Європи,
Ми тебе і сьогодні величаєм
Як фортецю, котру не збороти.
 
У вінку п"яного винограду
Переходиш ти житейські віхи.
Ужгороде, зводься на відроду
З українським знаменем навіки.
 
Рідне місто, ти перлина краю,
Наче завжди прибране на  свято,
Виром люду набережні грають,
Тож крокуй і далі так завзято!
 
Над тобою встали дивні хмари,
Та  усе тут і в обнові файне
У світлах ти постаєш безхмарним
Мов на сонці, місто легендарне.
 
                              Й. Лемко

четвер, 4 вересня 2014 р.

Книжкова виставка

"Шевченко це- Україна"
В історії кожного народу, серед її великих творців, є люди, імена яких оповиті невмерущою любов’ю та славою. Таким самородком в українців є Тарас Григорович Шевченко, чия безмертна спадщина – одна з найбільших вершин людського духу. Тарас Шевченко для України – не просто народний поет, якого доля обдарувала багатьма талантами. Національний пророк, апостол правди, заступник правди, заступник знедолених, провидець – так називають його українці.
З метою гідного відзначення 200-річного ювілею видатного сина українського народу, Указом Президента України від 11.04.2012 № 257/2012, 2014 рік оголошений Роком Тараса Шевченка. І дитяча бібліотека філія -2 Ужгородської ЦМБС підхопила естафету святкування.
Для якнайширшого розкриття змісту і творчості Тараса Шевченка у період відзначення 200-річчя від дня його народження в нашій книгозбірні оформлено ювілейну книжково-ілюстративну виставку для дітей «Шевченко це - Україна». Виставка розгорнута на відділі по обслуговуванню дошкільнят та учнів 1-5 кл. та користується широкою популярністю. Яскраво оформлений куточок манить маленьких користувачів і батьків представленими книгами та цікавим дизайном оформлення. Виставка має 4 розділи: «На струнах Кобзаревої душі», «Землі рідної великий син», «Знову відкриваю Кобзаря» та є частиною книжкової експозиції «Моя країна – Україна». Представлені на виставці документи ;художні ,краєзнавчі, періодичні, образотворчі завжди змістовно використовуються при проведенні масових заходів та органічно доповнюють літературні, пізнавальні та ігрові міропририємства пов’язані з Шевченком.