Вірші про Ужгород.

                                                                                       

       

Ужгород

Мереживо вуличок тихих

Колись Корятович зіткав,

Князь Лаборець замкове місто

На Підградській горі збудував.

Миром і мудрістю віє

Сотні років Жупанат,

Ворогів, дипломатів і друзів

Збирав він не раз під свій дах.

Мінялись закони і влади,

А ти розроставсь вдоль і вшир,

Ожив і заквіт лівий берег,

Де самотністю зяяв пустир.

Ужгород рідний, найкращий.

Ти - казка з казок, місто мрій.

Ти - пісня моя колискова,

Рай сподівання й надій!!!

        Ужгороду

Так час біжить,

Вже сакура цвіте!

Рожевим теплим снігом душу зігріває.

День, два...

Й краса оця до ніг твоїх впаде,

І зразу сумно так стає,

Неначе щось у Вічність відлітає.

                         

                                   В. Матола

  

 

Каждый год в начале весны 

В Ужгороде розовый снег... 

Сакура из детской страны- 

Мой пожизненный оберег. 

Каждый год в начале тепла 

На Проспекте- розовый день... 

Снова сакура к нам пришла 

В шляпе розовой набекрень. 

Каждый год в начале пути 

Розовый туман за мостом... 

Сакура начинает цвести 

В старом городе, словно сон. 

Каждый год в начале всего 

Розовые пальцы ветвей... 

Сакура из прошлого моего- 

Это платье мамы моей. 

Каждый год в начале листа, 

Где останется розовый стих... 

Только сакуры простота, 

                   Как следы тех лет молодых.                      

                                     Сергей Мырдин

Серце Ужгорода і моє.

Тікає світу час,

А пісок його опадає в Ужгороді

  золотавими світанками.

Тут легко стати філософом,

Де стіни ховають історію

 Під пилу серпанками.

Над дахом 16-поверхівки

 Є ще одне місто,

 Ужгород сакральний,

Де мешканців долі, мрії, утіхи

 Зберігаються, як у банку

.Пульсує срібна артерія

Між кострубатими острівцями

І гострими крилами чайок в’ється

 І стрілки ужгородських вулиць хризантеми

Усі ведуть до його таємного серця.

                         Анна Андрашко, 14 років

РІДНЕ МІСТО МОЄ

Я горджусь народженням у місті,

Що пульсує тисячу вже літ!

Ужгород в карпатському намисті —

Вкраплена перлина в диво — світ!!!

Струни міста літом і зимою

Грають сонцем. Снігом чи дощем...

Замок в золоті осінньою порою

В тайнах часу брязкає ключем...

Корзо шпацери приймає молодіжні,

В каву напускає тумани...

Слухає співбесіди одвічні:

«Молодь не така, як ми були!»

Ніжно весни в місті будять мрії,

Цвітом сакури всміхається в вікно;

Понад Уж виманюють надії,

Щоб вплести їх в романтичне тло.

Дзвони храмів котять хвилю віри;

Божі янголи торкаються людей...

А церковні благодатні співи

В небо відпускає соловей.

Я горджусь народженням у місті,

Що є сивим. Й вічно молодим!

І нехай в своїм з Карпат намисті

Буде Ужгород навіки осяйним!

                           

                                  В.Шершун                   

У краю Карпатському над Ужем

кочовому ворогу на зло

горде місто воїном і мужем

із душі слов’янської зросло.

Заплелось весняне буйноквіття

в грізні мури, в спомини старі,

і стоять спресовані століття

на зеленій Замковій горі.

В тиші парку і в музейній тиші

вчує той, хто не шукає сну,

як тече історія і дише

у сучасність нашу голосну.

Моє древнє праслов’янське місто,

ти росло наперекір вітрам.

В твою душу смерть хотіла влізти,

але ти здіймало в небо храм.

Але місто — то не тільки мури,

і коли натомить сіра путь,

рідні липи, рідні вже сакури

нас весняним цвітом обдадуть

                               

                        Петро Скунць

Мініатюри

Юрій Шип

УЖГОРОДСЬКИЙ ОМОФОР

На горі священній

Хресний омофор:

В Ужгороді древнім

Величний Собор...

Височить Знамено.

Богочоловік

Подає щоденно

Світу з нього лік.

Він — жива Надія,

Віра християн,

Зцілення від змія —

П’ять Христових Ран,

Клич любові Бога,

Вічності єлей,

Істинна дорога

Для усіх людей...

Хто бере на себе

Сам Його Хреста,

Жде того у небі

Красота свята.

(Як сурмач — Архангел

Гучно засурмить...),

І нова настане настане

Воскресіння (!) мить.

І життя, і силу

Бог нетлінну дасть...

Господи, помилуй,

Хрань нас від нещасть.

Древо найсвятіше —

Твій, Владико, Хрест.

Вилікуй Ним грішне

Житіє... з небес.

Злоби побідитель

Ти на Нім Єси —

Людям відкупитель

Вічної краси:

Для сліпих — прозріння,

Світла й правди перст...

Джерело спасіння —

Господи, Твій Хрест!

Мініатюри

Ласло Балла

УЖГОРОД. ЗАХІД СОНЦЯ

Може, тут Альпи зійшлись ненароком?

Хмара похмура над замком високим...

Сонце крізь неї прорвалось гаряче,

Малесенька ватра вівчарська неначе.

На верховині, ламаючи тіні,

Тремтить боязке, невиразне проміння

І розчиняється в синій оселі,

Мов нетривкі золоті акварелі.

Уж тепер тихий, темний, відвертий.

При березі стали розтріпані верби.

Будується дім і сумує сьогодні:

Гадає, чи теплі в людини долоні.

Заграють вогні, і відразу, здається,

Тепло розіллється від серця до серця,

І тіні сховаються почорнілі —

Засне упокорене дзеркало хвилі.

...Кажуть: ніде і ні в якому краї

заходу сонця такого немає.

Я знаю і це відчуваю незмінно,

Бо тут моя доля, моя батьківщина.

Мініатюри

Володимир Фединишинець

Експерементальна джазова мелодія зі звуком "Ж" на тему "Ужгород - Париж"

1.

Париж - не Ужгород.

Не Ужгород - Париж.

Яка ж прекрасна паралель облич!

Бо щось тут спільне є.

О, спільна ж буква "Же".

Притишено ясне мистецьке протеже.

Париж - не Ужгород.

Уж-город - не Париж.

Ой неповторна паралель облич!

І грати не полиш!

І звук цей не облиш!

Не загуби!

Труби!

2.

Ужгород - в центрі Європи

(Я виміряв. Не вірите? Тож перевірте,

Переміряйте, будь ласка!)

Це - мій Париж, мов у центрі світу.

Отже, я живу-таки у центрі свого Парижа

Зі своєю коханкою-парижанкою, -

У центрі Європи, у центрі світу!

3.

Гей же, Ужгород!

Ай же, Ужгород!

Отже, Ужгород!

Адже, Ужгород!

Той же, Ужгород!

Таж-бо, Ужгород!

Отже, Ужгород!

Гей же, Ужгород!

* * *

Мініатюри

УЖГОРОД

Свинцеві хмари зависли
Низько.
Холод в квартирах, в очах перехожих –
Серце стисло.
Місто втрачає фарби –
Сірість.
Чашка гарячої кави –
Стає необхідністю.

Осклянілі лиця людей –
Манекени.
Плащ, парасоля, взуття –
Проблеми.
Корзо* ведмежий подих
Тисне...
Осінь
Висне.

        І. Гармасій

ЧОМУ Я УЖГОРОД ЛЮБЛЮ?

Чому я Ужгород люблю? Мені він зустрічі дарує. Вгамує відчай, і жалю Здається більше не існує. Немає холоду і сліз, Страху немає і стиду. І розпач, що у душу вліз, У поцілунках відведу. Затерпне і пропаде біль, В обіймах твоїх заховаю. Гіркі сльозинки — наче сіль, У поцілунках позбираю. А на обличчі, уві сні Заграє посмішка вродлива. І стане затишно мені, Що ти на мить була щаслива. 05.06.2008 р

        

              

      Ужгород

У сакур цвітінні і білі каштани

Поринуло місто в садах .

Це Ужгород милий, зелений,  коханий,

Це Ужгород в мріях і снах.

Ріка тихоплинна з двома берегами,

Що їх поєднали мости,

Та сяйво собору високе над нами -

Джерела краси й доброти.

Троянди червоні та щире зізнання

І лебедів зліт потайний...

Ці ночі безсоння та вічне кохання -

Це Ужгород мій чарівний.

                       Т. Кокрева

Закарпаття, золотом гаптоване

То біжать униз дерева, то вони

Кронами ласкаво пестять небо.

Закарпаття, золотом гаптоване,

Як не закохатися у тебе!

В бабиного літа ніжнім прядиві

Доли запишались і вершини.

В чорних перлах лози виноградові,

У коралях кущики шипшини.

Трави, першим заморозком сріблені,

Танучи, виблискують зірками.

Схили, у парчу ошатно прибрані,

Дивляться в озер гірських дзеркала.

Там, де ще не все оздобив повністю,

Шиє золотою тонко гладдю

Теплий жовтень, щедрий на коштовності.

Певно, закохався в Закарпаття.

А в Ужгороде сакуры цветут.

Их не тревожит ни политика, война, ни, даже, слёзы. Весна пришла, а значит: только жизнь поможет справиться с тоской. И никакие злостные потусторонние угрозы Не справятся с такой невиданной и сильной красотой. Их не волнует, что когда-то говорили на японском, Они культурной нации, где уважают всех и вся. И научились говорить: на русском и венгерском, румынском и словацком… Но государственная «мова» в них всегда одна. Не врите нам в глаза, что тут на Западе фашисты. На Западе: свобода, культура и весна. А мы в душе, конечно, пацифисты, Пока не режет дерево бесстыжая рука! Рідне місто моє Я горджусь народженням у місті, Що пульсує тисячу вже літ! Ужгород в карпатському намисті - Вкраплена перлина в диво - світ!!! Струни міста літом і зимою Грають сонцем. Снігом чи дощем... Замок в золоті осінньою порою В тайнах часу брязкає ключем... Корзо шпацери приймає молодіжні, В каву напускає тумани... Слухає співбесіди одвічні: "Молодь не така, як ми були!" Ніжно весни в місті будять мрії, Цвітом сакури всміхаються в вікно; Понад Уж виманюють надії, Щоб вплести їх в романтичне тло. Дзвони храмів котять хвилю віри; Божі янголи торкаються людей... А церковні благодатні співи В небо відпускає соловей. Я горджусь народженням у місті, Що є сивим . Й вічно молодим! І нехай в своїм з Карпат намисті Буде Ужгород навіки осяйним!                      В. Шершун   Ужгород Давнє місто, там де Уж стрічає Хвилі слави посеред Європи, Ми тебе і сьогодні величаєм Як фортецю, котру не збороти. У вінку п"яного винограду Переходиш ти житейські віхи. Ужгороде, зводься на відроду З українським знаменем навіки. Рідне місто, ти перлина краю, Наче завжди прибране на  свято, Виром люду набережні грають, Тож крокуй і далі так завзято! Над тобою встали дивні хмари, Та  усе тут і в обнові файне У світлах ти постаєш безхмарним Мов на сонці, місто легендарне.                               Й. Лемко