Всеукраїнський день бібліотек.

 

"Знайди своє майбутнє в бібліотеці"

 

 

 

30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек, свято загальнонародне,– свято усіх громадян, усього українського суспільства, бо через бібліотеки на різних етапах життя проходить все населення країни. Це свято численної категорії працівників культури – бібліотекарів, тих, хто зберігає і передає нащадкам найдорожче, що накопичило людство – інтелектуальний доробок, хто професійно виконує свої обов'язки і відкриває читачам красу і силу слова, несе їм “розумне, добре, вічне” – книгу. Адже бібліотеки є єдиною надійною і незнищенною пам’яттю людського роду.

    Бібліотека… .Древня і вічно юна оселя людського розуму, це цілий світ відкритий кожному, хто любить книгу. Бібліотека – це величезний книжковий храм, джерело ідей, скарбниця думки, що освітлює нам стежку у майбутнє. Ряди книжкових полиць зберігають знання і віковий досвід людства, все життя всесвіту збережено тут.

    Віками книги збирають людську мудрість. Книги стали для нас такою ж необхідністю як земля, чисте небо над головою, як хліб насущний на столі. Важко навіть уявити, як би розвивалася культура планети Земля, коли б не було винайдено книгу.

    Бібліотека – це не тільки сховище літератури, це – цілий світ, відкритий кожному, хто любить книгу. Коли ми говоримо слово “бібліотека”, то уявляємо собі духовне місце, куди можна завжди прийти, де зустрінеш бібліотекаря - людину, яка рада допомогти у пошуках істини, підібрати необхідні книги, дати пораду. Бібліотека для багатьох людей частка їхнього життя.

Бібліотека – море книг,

Бібліотека – храм науки...

Переступайте наш поріг,

Беріть скарби нетлінні в руки!

Вони – це згусток давнини,

Вони – це всіх епох розмова.

Вони прийшли із давнини,

Як наша виспівана мова.

 

Для мене книга – світло дня,

Бібліотека – зорі ночі,

Моя сім’я, моя рідня,

Мій розум, серце моє, очі.

Без неї я не проживу,

          Вже як без вирію лелека...

          Я і крізь вічність оживу

             В отім святім – бібліотека.

 

                                 Легенда про бібліотекаря.

          Було у батька три сини. Перед смертю він по­дарував кожному по книзі і звелів розпорядити­ся подарунком як хто захоче і, розпорядившись, посадити на могилі батька по жолудю. Поховали батька. Як він сказав, так і зро­били. Старший син продав свою книгу і купив щось потрібне для господарства. Середній по­ставив на видне місце, як пам'ять про батька. А молодший взяв свою і пішов до людей. Куди б він не заходив, в кожній хаті давав почита­ти батькову книжку або читав і розповідав сам. І люди були дуже вдячні юнакові, годували його, давали притулок на ніч. А коли бували в його селі, то обов'язково відвідували могилу батька і дякували за хорошого сина, який за допомогою розумної книги подарував їм багато гарних думок, зробив добрішими їхні серця.

         Пройшов час. Жолудь старшого сина згнив і пропав, середнього сина – дав кволий росток, який пожовтів і засох. А із жолудя молодшого сина почав рости молодий дубок, який перегнав берізки і сосни і пішов угору, розкинув назустріч небу і хмарам свої могутні гілки.

         Багато весен і зим сплило по річці часу. Люди забули імена синів того чоловіка. Але мудре насіння знань із батьківської книги дало міцні ростки. Ті знання передавалися із покоління в покоління, збагачувалися новими. Давно змінилось одне покоління іншим, і тільки вічно­зеленим залишається той дуб, підпирає гілками небо, грізно сперечається з блискавками.

         Така легенда – легенда про юнака-бібліотекаря, який приніс людям знання. Його справа стала безсмертною.

       Хтось із мудрих сказав: «Бібліотекар – це не професія, а стан душі». Для кожної освіченої людини бібліотекар — це, насамперед, творча особистість, яка безкорисливо, щедро, з повною віддачею служить суспільству, читачеві.