середа, 24 вересня 2014 р.

Всеукраїнський день бібліотек.

 
"Знайди своє майбутнє в бібліотеці"
 
 
 
30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек, свято загальнонародне,– свято усіх громадян, усього українського суспільства, бо через бібліотеки на різних етапах життя проходить все населення країни. Це свято численної категорії працівників культури – бібліотекарів, тих, хто зберігає і передає нащадкам найдорожче, що накопичило людство – інтелектуальний доробок, хто професійно виконує свої обов'язки і відкриває читачам красу і силу слова, несе їм “розумне, добре, вічне” – книгу. Адже бібліотеки є єдиною надійною і незнищенною пам’яттю людського роду.


    Бібліотека… .Древня і вічно юна оселя людського розуму, це цілий світ відкритий кожному, хто любить книгу. Бібліотека – це величезний книжковий храм, джерело ідей, скарбниця думки, що освітлює нам стежку у майбутнє. Ряди книжкових полиць зберігають знання і віковий досвід людства, все життя всесвіту збережено тут.
    Віками книги збирають людську мудрість. Книги стали для нас такою ж необхідністю як земля, чисте небо над головою, як хліб насущний на столі. Важко навіть уявити, як би розвивалася культура планети Земля, коли б не було винайдено книгу.
    Бібліотека – це не тільки сховище літератури, це – цілий світ, відкритий кожному, хто любить книгу. Коли ми говоримо слово “бібліотека”, то уявляємо собі духовне місце, куди можна завжди прийти, де зустрінеш бібліотекаря - людину, яка рада допомогти у пошуках істини, підібрати необхідні книги, дати пораду. Бібліотека для багатьох людей частка їхнього життя.
Бібліотека – море книг,
Бібліотека – храм науки...
Переступайте наш поріг,
Беріть скарби нетлінні в руки!
Вони – це згусток давнини,
Вони – це всіх епох розмова.
Вони прийшли із давнини,
Як наша виспівана мова.
 
Для мене книга – світло дня,
Бібліотека – зорі ночі,
Моя сім’я, моя рідня,
Мій розум, серце моє, очі.
Без неї я не проживу,
          Вже як без вирію лелека...
          Я і крізь вічність оживу
             В отім святім – бібліотека.
 
                                 Легенда про бібліотекаря.
          Було у батька три сини. Перед смертю він по­дарував кожному по книзі і звелів розпорядити­ся подарунком як хто захоче і, розпорядившись, посадити на могилі батька по жолудю. Поховали батька. Як він сказав, так і зро­били. Старший син продав свою книгу і купив щось потрібне для господарства. Середній по­ставив на видне місце, як пам'ять про батька. А молодший взяв свою і пішов до людей. Куди б він не заходив, в кожній хаті давав почита­ти батькову книжку або читав і розповідав сам. І люди були дуже вдячні юнакові, годували його, давали притулок на ніч. А коли бували в його селі, то обов'язково відвідували могилу батька і дякували за хорошого сина, який за допомогою розумної книги подарував їм багато гарних думок, зробив добрішими їхні серця.
         Пройшов час. Жолудь старшого сина згнив і пропав, середнього сина – дав кволий росток, який пожовтів і засох. А із жолудя молодшого сина почав рости молодий дубок, який перегнав берізки і сосни і пішов угору, розкинув назустріч небу і хмарам свої могутні гілки.
         Багато весен і зим сплило по річці часу. Люди забули імена синів того чоловіка. Але мудре насіння знань із батьківської книги дало міцні ростки. Ті знання передавалися із покоління в покоління, збагачувалися новими. Давно змінилось одне покоління іншим, і тільки вічно­зеленим залишається той дуб, підпирає гілками небо, грізно сперечається з блискавками.
         Така легенда – легенда про юнака-бібліотекаря, який приніс людям знання. Його справа стала безсмертною.


       Хтось із мудрих сказав: «Бібліотекар – це не професія, а стан душі». Для кожної освіченої людини бібліотекар — це, насамперед, творча особистість, яка безкорисливо, щедро, з повною віддачею служить суспільству, читачеві.
 





Немає коментарів:

Дописати коментар

Я любив вас усіх, а найбільше любив Україну...

     В рамках відзначення 70-річчя з дня народження незабутнього буковинського соловейка, українського естрадного співака, народного артиста...